Гуманізація та гуманітаризація навчально –виховного процесу

У зв'язку з реформуванням освіти намітилися істотні зміни в методах навчання та змісті освіти. Яскравим підтвердженням цього є спрямованість на гуманізацію і гуманітаризацію освіти. У зв'язку з цим змінюється роль і зміст дисциплін соціально-гуманітарного циклу. Говорячи про особливості сучасного підходу до освіти, слід відзначити, що зараз в Україні освіта менш підвладна ідеологічним впливам, з'явилася можливість використовувати плюралізм поглядів у розвитку багатьох наук. У вищих і середніх навчальних закладах стали вивчатися альтернативні спецкурси, що базуються на досягненнях світової і вітчизняної науки. Наприклад, у середній школі викладаються курси "Людина і світ", "Валеологія", "Історія Батьківщини" та інші, у вищих навчальних закладах - "Економічна теорія", "Політологія", "Культурологія", "Релігієзнавство", а також "Соціологія", яка раніше, у 50-ті рр. XX ст. у СРСР була забороненою наукою. Вже минуло більше ніж 10 років з того часу, як стали присуджувати наукові ступені кандидата і доктора соціологічних наук. У багатьох ВНЗ України, не враховуючи загального курсу із соціології, викладають ряд спеціальних та галузевих соціологій залежно від специфіки навчального закладу: соціологія праці, соціологія управління, соціологія права, соціологія масових комунікацій, соціологія громадської думки, соціологія молоді та ін. Соціологія освіти викладається в усіх гуманітарних вузах України. І це не випадково, тому, що, за визначенням П. Сорокіна, освіта поряд з такими соціальними інститутами, як армія, релігія, трудові організації, є "ситом", через яке "просівають" індивідів для того, щоб вони зайняли певне становище в суспільстві. Іншими словами: освіта - "сито" для відповідної стратифікації особистості і соціальних груп. "Безпосередньо навчальний процес враховує гуманітарні принципи: подолання органічного технократизму; єдності логічного й історичного; єдності суспільного й особистісного; єдності навчання і виховання; додання людинотворчого характеру процесу навчання" [141, с. 7]. Гуманізація освіти поставила в центр роботи педагогічних колективів навчальних закладів формування і виховання особистості, тому що саме освіта є її соціальним інститутом, де після сім'ї відбувається подальша соціалізація особистості. Виховати гідних громадян України, патріотів, які люблять свою Батьківщину, прагнуть, не шкодуючи сил, примножувати багатство країни, прикрашати свою землю і захищати її природне середовище - ось таким є завдання системи освіти, що зобов'язане забезпечувати й безперервність виховання. Тому кожен урок у школі, кожна лекція у ВНЗ має нести в собі елементи формування такої особистості. Не можна не погодитися з думкою П. Таланчука, який сказав: "Коли виховання падає, суспільство постає перед загрозою тотальної розбіжності. Уже в давнину говорили, що знання має бути передане тільки учням з певним запасом моральності, інакше зло в суспільстві примножується... Насамперед потрібно духовно вилікувати людину. Культура не може бути без знання історії, філософії, мистецтва, як без знань етики" [179, с. 16].



Учитель сіє в душах своїх учнів добре, гуманне, дбайливе ставлення до тваринного і рослинного світу. Учні і студенти очима своїх педагогів сприймають навколишній світ, а тому особистий приклад учителя, його світогляд, розуміння соціальної реальності відіграють величезну роль у гуманізації освітнього процесу. Ось чому в "підсумковому документі", прийнятому на зустрічі міністрів освіти "великої вісімки", що відбулася в квітні 2002 р. в Токіо, були "визначені завдання на найближче майбутнє: забезпечити можливості в отриманні освіти для всіх дітей, здійснити безперервність освіти, що ґрунтується на чотирьох заповідях - дати знання, прищепити вміння і навички, навчити бути собою і жити в суспільстві" [179, с. 18]. Багатство суспільства насамперед визначається сумою знань, нагромаджених у ньому, і вмінням творчо їх використовувати. Саме створення людського капіталу і забезпечить перехід від індустріального суспільства до суспільства знань, де кожен його член повинен прагнути до того, щоб на основі загальної високої культури знань в галузі природних і суспільних наук приймати кваліфіковані рішення в політиці, виробництві товарів чи виробництві нових знань. Крім понять "капітал" і "праця", основними термінами постка піталістичної економіки ще стають такі, як "інновації", "людський фактор", "продуктивність", "людський капітал" тощо. Провідною групою в суспільстві стають люди з високими знаннями, які вміють творчо їх застосовувати в роботі. В Україні з дня проголошення незалежності стали відроджувати гуманітарні науки. Наприклад, створені науково-дослідні інститути української мови, східно-європейських досліджень, археології і джерелознавства, народознавства, сходознавства, світової економіки і міжнародних відносин, відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" тощо. Усі створені гуманітарні інститути й університети предметно працювали над створенням підручників, методичних посібників для вищої школи, що поглибили навчальний процес, зробили його багатим і різнобічним, а деякі з них змінили наш світогляд на певному етапі історичного розвитку України. У цілому керівництво Міністерства освіти і науки, гуманітарних інститутів підвищило рівень роботи вищої школи і добре вплинуло на виховання молодих фахівців. Педагогіка співробітництва – напрям у вітчизняній педагогіці 2-ї половини ХХ століття, що представляє собою систему методів і прийомів виховання і навчання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості. Серед авторів: В.О.Сухомлинський, Ш.А. Амонашвілі, І.П. Волков, І.П. Іванов, А.С.Макапкнко, Є.М. Ільїн, В.А. Караковський, С.М. Лисенкова, В.Ф. Шаталов, О.О. і Б.П. Нікітіни, М.П. Щетинін та інші. Всі автори мали великий практичний досвід роботи в школі (більше 25 років) і розробили оригінальні концепції навчання і виховання. Школа – це простір для життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації і гуманізації відносин між учнями і педагогами, школою і родиною, грунтуючись на ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомленого вибору особистого життєвого шляху. Сучасне навчання і виховання учнів вимагає нової педагогічної етики, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага та творче співробітництво вчителя та учня. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація партнерської діяльності вчителя та учня на розвиток творчості – творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах. У педагогіці співробітництва відносини з учнями будуються таким чином, щоб дати можливість дітям нові стимули, закладені у самому навчанні, залучити їх до спільної праці та творчої взаємодії учителя і учнів, спрямовані на опанування учнями предмету. Педагогіка співробітництва реалізується через певні ідеї: - ідея навчання без примусу(Ш. Амонашвілі, В.О.Сухомлинський, С. Лисенкова, В. Шаталов)передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів; припускає наявність таких особистісних якостей вчителя, як гуманність, комунікативність, ціннісне відношення до дитини. Ці якості формуються за допомогою використання комунікативних ігор, тренінгів, тестів. Крім того вчитель повинен володіти знаннями про дитячу психологію, засади гуманної педагогіки, володіти прийомами мотивації, визнавати пріоритетності суб’єкт-суб’єктної взаємодії у навчальному процесі. Цього можна досягти шляхом знайомства з теоретичними засадами гуманної педагогіки, переглядом уроків педагогів-гуманістів, участю у коуч-тренінгах із суб’єкт-суб’єктною взаємодією; - ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов)полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться складна ціль, водночас учитель всіма засобами має налаштувати учнів на її досягнення, вселити в них упевненість у перемозі над труднощами. Таку особистісну якість вчителя можна сформувати шляхом програвань педагогічних ситуацій та їх аналізу. Вона передбачає готовність до інноваційної діяльності, що досягається шляхом включення вчителя до роботи у творчих групах, розробкою моделі інноваційної діяльності; - ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов)полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння,структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді; передбачає вміння вчителя з одного боку – систематизувати і перетворювати інформацію належним чином, з іншого – моделюванням. Це досягається за допомого вирішення логічних вправ та задач, моделюванням та проектуванням; - ідея вільного вибору(Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов)полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; спрямована на демократичність та спрямованість вчителя на розвиток дитини, що можливо досягти за допомогою аналізу досвіду роботи вчителів, участі у тренінгах. Вміння «контактувати» з учнями є провідною педагогічною умовою ідеї вільного вибору, яке може бути сформовано внаслідок програвання управлінських ситуацій у ділових іграх та тренінгах; - ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Нікітін, В. Шаталов)дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку; спирається на такі якості особистості, як прогностичність, стратегічне бачення педагогічної діяльності, відповідальність, які супроводжуються здатністю до стратегічного планування. Засобами формування цих якостей є стимулювання педагогічної діяльності, складання перспективних планів розвитку учнів, саморозвитку, участь у стратегічному плануванні; - ідея великих блоків (І. Волков, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинін) заснована на тому, що у крупному блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легшее встановити логічні зв’язки, виокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему; спрямована на наявність таких якостей особистості: глибоке знання матеріалу, уміння систематизувати, інтегрувати, а також володіння технологією інтеграції змісту навчального матеріалу. Засобами формування таких якостей є досконале усвідомлення матеріалу, встановлення взаємозв’язків, складання інтегрованих уроків, карт понять, робота з літературою та у мережі Інтернет; - ідея відповідної форми(І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов)полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається; реалізується через обізнаність, креативність, відкритість, здатність результативно вирішувати творчі завдання, незалежність суджень, спрямованість на творчі досягнення, володіння інтерактивними технологіями. Дана ідея з поданими якостями реалізується шляхом розширення знань про педагогічні технології, поглиблення предметних знань, перегляду уроків з використанням інтерактивних технологій, аналізу досвіду вчителів; - ідея інтелектуального фону класу(І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинін)передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості; - ідея самоаналізу(Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинін)насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня; можлива за умови володіння педагогом прийомами рефлексії, емпатії, а також здатності аналізувати та розуміти власні дії, здатності до самопізнання. Це забезпечується шляхом використання тренінгів спрямованих на “програвання” в уяві моделей поведінки, уявлення себе на місті учня, рефлексивні вправи, програвання навчальних ситуацій у ділових іграх. Класифікаційні характеристики технології «Педагогіка співробітництва» слідуючі: за рівнем застосування : загально педагогічна; за філософської основи: гуманістична; за орієнтацією на особистісні структури: всебічно гармонійна; за основним фактором розвитку: комплексна – біосоціопсихогенна. Педагогіка співробітництва передбачає перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин. Це означає, що дещо змінюється стиль відносин вчителя та учнів: не забороняти, а спрямовувати; не управляти, а співкерувати; не примушувати, а переконувати; не командувати, а організовувати; не обмежувати, а надавати свободу вибору Тільки за таких умов можливе навчання без примусу, яке характеризує: • вимогливість, заснована на довірі; • захопленість, народжена цікавим викладанням; • заміна примусу бажанням, яке породжує успіх • ставка на самостійність і самодіяльність дітей; • застосування непрямих вимог через колектив. При наявності таких умов дитина має право на помилку, власну точку зору, вільний вибір, відчуває зацікавленість вчителя в її долі, оптимістично береться за кожну справу. Змінюється суть індивідуального підходу. Він має стати головним результатом шкільної освіти, критерієм якості роботи вчителя, вихователя, керівника виховного навчального закладу в цілому. Такий підхід повертає школу до особистості дитини, до її внутрішнього світу, де таяться ще не розвинені здібності і можливості, моральні потенції свободи і справедливості, добра і щастя. Мета школи – розбудити, викликати до життя ці внутрішні сили і можливості, використовувати їх для більш повного і вільного розвитку особистості. Гуманно-особистісний підхід до дитини в умовах педагогіки співробітництва - це ключова ланка, комунікативна основа особистісно орієнтованих педагогічних технологій. Він об’єднує такі ідеї: новий погляд на особистість як мету освіти, особистісну спрямованість навчально-виховного процесу; ▪ гуманізацію й демократизацію педагогічних відносин; ▪ відмова від прямого примусу як методу, що не дає результатів у сучасних умовах; ▪ нове трактування індивідуального підходу; ▪ формування позитивної Я-концепції. Новий погляд на особистість представляють наступні позиції: • особистість проявляється, виступає в ранньому дитинстві, дитина в школі – повноцінна людська особистість; особистість є суб’єктом, а не об’єктом у педагогічному процесі.


6860203444429834.html
6860248634479838.html
    PR.RU™